Артишок (Cynara scolymus) і його ефективність у лікуванні ожиріння
Mahboubi M.
Ожиріння асоціюється з численними хворобами й високими показниками захворюваності та смертності. Для лікування ожиріння застосовуються фізичні навантаження, хірургічні втручання, фармакотерапія й фітотерапія. Остання привертає значну увагу у зв’язку з відмінними показниками безпеки та багатофункціональністю.
Артишок (Cynara scolymus), представник родини Asteraceae, відомий своїми гепатопротекторними властивостями та має значний потенціал як засіб для лікування ожиріння (рис. 1).
За даними огляду літературних джерел, артишок застосовується з медичною метою з IV ст. до н. е. як монопрепарат або в поєднанні з іншими рослинами для поліпшення процесів травлення, усунення диспепсії (нудоти, флатуленції, відчуття переповнення шлунка), покращення метаболізму ліпідів, в якості підтримуючої терапії після гепатиту, лікуванні підгострих або хронічних хвороб жовчного тракту (в тому числі після холецистектомії) та лікуванні ожиріння. Артишок є відомим холеретиком і холекінетиком . Основними активними складниками екстракту листя артишоку (ЕЛА) виступають хлорогенова кислота, дикафеоїлхінові кислоти, ферулова кислота, флавоноїди (лютеолін, сколімозид, цинарозид), цинарин.
Відомими препаратами для лікування ожиріння є інгібітори ліпази й α-глюкозидази. ЕЛА притаманна здатність інгібувати α-глюкозидазу, панкреатичну ліпазу й α-амілазу. Пригнічення цих травних ферментів має сприятливий вплив на рівень глюкози в крові та відчуття насичення. Велике значення в лікуванні ожиріння має й здатність ЕЛА активувати власні антиоксидантні системи організму.
Ожиріння асоціюється із секрецією прозапальних цитокінів (лептину, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлин-α тощо) та виробленням активних форм кисню. В експерименті було виявлено, що ЕЛА сприяє зниженню вмісту лептину й інших прозапальних факторів у плазмі крові.
Важлива регуляторна роль у формуванні індукованої ожирінням інсулінорезистентності належить розчинному ліганду CD40. Лютеолін – один з основних складників ЕЛА – пригнічує експресію CD40, протидіючи розвитку інсулінорезистентності.
Ожиріння та надлишкова маса тіла асоціюються з метаболічними хворобами печінки. Застосування ЕЛА сприяє зниженню рівня печінкових амінотрансфераз і зменшенню кількості вакуолізованих гепатоцитів та лімфоцитарної інфільтрації, що свідчить про протизапальний ефект і покращення функції печінки.
ЕЛА притаманний потужний гіполіпідемічний ефект, який полягає в здатності знижувати вміст загального холестерину, тригліцеридів та холестерину ліпопротеїнів низької щільності, водночас підвищуючи вміст холестерину ліпопротеїнів високої щільності. Показано, що застосування ЕЛА пригнічує утворення атеросклеротичних бляшок. Ліпідознижувальну дію артишоку продемонстровано і в експериментальних, і в клінічних дослідженнях, зокрема за участю пацієнтів із неалкогольним стеатогепатитом, гіперхолестеринемією, метаболічним синдромом і здорових добровольців. Зниження холестерину на тлі прийому ЕЛА є досить вираженим (у межах 15%). Механізм гіполіпідемічної дії ЕЛА обумовлений кількома складовими: посилення елімінації холестерину з жовчю, пригнічення 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА-редуктази, пригнічення запалення та жирової дистрофії печінки, підвищення вмісту гормоночутливої ліпази, підсилення ліполізу та пригнічення ліпогенезу.
Сприятливу дію при ожирінні має й інулін, який міститься в листі артишоку. Ця речовина стимулює ріст біфідобактерій, реалізуючи пробіотичну дію.
Артишок чинить протекторний вплив на β-клітини підшлункової залози, сприяючи зниженню постпрандіального рівня глюкози та рівня глюкози натще, що робить його перспективним засобом для зниження маси тіла.
Доклінічні дослідження продемонстрували відмінні безпеку та переносимість ЕЛА; описані нечаста незначна проносна дія або реакції гіперчутливості.
Висновки. Артишок є гепатопротекторною лікарською рослиною, яка може застосовуватися у фітотерапевтичних добавках для схуднення (рис. 2).
Доклінічні дослідження свідчать, що здатність артишоку протидіяти ожирінню може бути пов’язана з пригніченням травних ферментів (панкреатичної ліпази, α-амілази, α-глюкозидази), стимуляцією секреції жовчі, протидією запаленню й окисному стресу, нормалізацією рівня ферментів печінки, підсиленням ліполізу та метаболізму ліпідів, покращенням кишкової мікробіоти та зниженням умісту глюкози крові.
